ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

11 1.2. Фольклор у творчості М.М. Аркаса Фольклор та етнографію можна вважати тим тонким шаром культурного сприйняття, що лежить на поверхні будь-якої національної ідеології відродження. М.Аркас відчував це на інтуїтивному підсвідомому рівні. Свою службу Україні він розпочав на терені української народної пісенної культури. Українська інтелігенція 70-х років ХІХ ст. вважала музику одним із засобів спілкування з народом. З одного боку, поширеними стають виступи кобзарів, яких запрошують у заможні родини, влаштовують концерти, записують їх пісні. З іншого боку, постає питання про створення національної української опери, яка б впливала на свідомість народу, пробуджуючи почуття людської душі і водночас любов до пригніченої батьківщини [3; С.154 – 155]. Отож, М.Аркас не пропускав нагоди запросити до Миколаєва талановитих кобзарів. Зокрема на його запрошення наше місто відвідали кобзар Терентій (Терешко) Пархоменко та його учень Петро Ткаченко- Галашко (Додаток Ґ) [12; С.32]. Особливим успіхом користувалися такі твори у виконанні Терентія Пархоменка: «Пісня про Морозенка» та пісні про Саву Чалого, «І шумить, і гуде». До речі, «Пісню про Морозенка» Аркас поклав на ноти, записавши слова зі слів Пархоменка. Наперекір усім бідам кобзарська дума жила, кобзарські струни бриніли. Як писав М.Рильський, «народні душі нікому несила було вбити, – і народне пристрасне слово лунало, ширилося, росло!» [14; С.270]. Майже така ситуація склалася і з «Збіркою українських пісень» Миколи Аркаса. Дехто скаже, що, напевно, недоречно порівнювати людину і творчий наробок. Проте «Збірка» є не лише результатом праці Миколи Миколайовича; це також вистраждані народом біль, гнів і радість селянського буття, що відобразились у піснях.