Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

33 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» шляху і розповзлася берегом ставків. А вже коли повечеряли, молодь розпалила окремо від дорослих багаття. Розмовляли, сміялись, співали пісень. Вони виросли в широких степах, тому мали добрі горлянки, але Михайло вирізнявся не лише силою голосу, але і слухом та красивим чистим тембром. Тому він завжди, як казали в селі, «виводив», а вже інші за ним «підтягували». Іван дивився на брата і його товаришів, відчував їхній неспокій і тривогу перед невідомістю, і думав, з чого починати свою розповідь. Сам він уже досить давно працював на заводі в Миколаєві. Років п’ять тому з такою ж валкою до міста його привіз сусід і влаштував на кораблебудівному заводі працювати на стапелі. Тут потрібні були міцні здорові хлопці. Треба мати силу, щоб вкладати на «ребрах» стапеля металеві листи облаштунку корабля, стягувати їх струбциною, щоб потім клепальники зшивали їх одна до одної заклепками. Так і збирали корпус металевого корабля. Оскільки Іван мав не лише силу в руках, але й голову на плечах, і на додачу курс навчання в Міністерському училищі, то через три роки став бригадиром. Не було проблеми з працевлаштуванням і земляків. Усі вони закінчили початкову школу, а Михайло з Ісаком ще й Міністерське училище. Час був такий, що заводи потребували все більше робітників. Економічне життя в Російській імперії почало різко зміщуватися на південь. Бурхливо став розвиватися Донецько-Криворізький басейн та портові міста Чорного моря. Не винятком було й місто Миколаїв, яке до останнього часу служило базою Чорноморського флоту. Уже в кінці девʼятнадцятого сторіччя в Миколаєві налічувалося близько восьми тисяч промислових робітників та двох тисяч ремісничих. Як на той час, робітники мали високий культурно-освітній рівень і пристойну заробітну плату. Основна їхня маса мала початкову освіту. Іван ще до поїздки знав, де влаштує земляків. Оскільки