Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

35 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» цар, а де народ. Мухін ще раз хитро посміхнувся і змішав квасолю. – А тепер де цар?! Мухін то сказав, знаючи наперед відповідь, і дивлячись по черзі то на господаря, то на Івана задоволено, засміявся, побачивши, що вони нічого не зрозуміли. Господар ще раз подивився на розсипану квасолю, потім на Мухіна, і роздратовано промовив. – А як тепер його знайдеш? Ну і до чого ти то розповів? – А ось так треба весь народ перемішати, мов квасолю! Мухін ще раз подивився на Івана з господарем. Але ті, так нічого й не зрозуміли. Мухін засміявся ще веселіше і пішов до хати. Господар подивився на Івана мугикнув Мухіну услід і промовив. – Чисто дурний! Говорили про Євангеліє, а він перейшов на квасолю й царя. До чого тут цар? Іван теж нічого не зрозумів, але Мухін його зацікавив. Він був не набагато старшим за нього, але видавався Івану мудрим і досвідченим. Коли вже ранком йшли на завод, він усе ж запитав Мухіна. – Ну, і чого ти над господарем насміхався? – Чому насміхався, я йому пояснював, що нам треба робити, чи я винен, що він не второпав? – Ясно, що винен! Я теж нічого не зрозумів у твоїй квасолі. Якщо є держава, повинен бути і цар, і генерали, і народ. А змішаєш все, то нічого й не буде. І держави не буде! Мухін зацікавлено подивився на Івана. – А ти не такий простий, як мені видався на початках. Я тебе зі студентом Львовом познайомлю. Ти розумієш, він зовсім молодий, ніби і життя ще не знає, а му-у-дрий! Повечір’ям Мухін прийшов пізно, а на другий ранок, коли Іван збирався на роботу, покликав його. – Іване, я вчора говорив про тебе Львову, він хоче