Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Директорія 414 І день прийшов сумний, безсонячний… відпустив. А тепер ми проходимо поряд з моїм селом, то, може, я би лишився на якийсь час удома, а потім чи вас наздогнав, чи ви би погнали денікінців, і тут зустрів армію. – Ісаку, скажи чесно, ти хочеш повернутися до Червоної армії чи провідати сім’ю? – Несторе, якщо мене покличе Троцький, я тобі скажу, а тепер мені що в Червоній армії боротися з Денікіним, що в Повстанській армії, різниці немає. Троцький не кличе, буду у твоїй армії, я вже звик і навіть зріднився з вами за цей рік. А там – як життя покаже. Махно посміхнувся, то вперше він почув від Ісака своє «військове» звання. – Що, смішно, коли молоду людину батьком звуть? А я навіть не звертаю уваги, – батько та й батько. Ну, добре, сам вирішуй, де тобі бути, ти знаєш, я тебе завжди прийму. Коли плануєш їхати? – А ти знаєш, Несторе, я нормально сприймаю твоє військове звання. Я єврей і історію України знаю, на жаль, погано. Але маю друга Михайла, то його прадід був запорозьким козаком. Михайло часто розповідав нам дідові перекази про запорожців. Твоя армія чимось з ними подібна, мені здається. Так вони не тільки свого очільника звали батьком, а й усіх козаків, які прийшли раніше на Січ. А щодо моєї поїздки, я би вже завтра й поїхав. Ще заскочу до Великої Сейдеменухи. Батькам Сашка Кітовера повинен сказати про сина. Важко нести таку звістку, але вони повинні знати, де поховано сина. Тепер там денікінці, і сюди, крім мене, буде нікому добратися. – Добре, Ісаку, я тобі дам дві тачанки в супровід. Денікінці ще далеко, але час такий, що пересторога не зашкодить. Виїхали зрання по холодку, а після обіду вже були в Сейдеменусі. Проїжджаючи сухим степом у куряві пилу, Ісак