Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Директорія 432 І день прийшов сумний, безсонячний… Антанти продавалась і отриманий прибуток підприємці і торгаші вивозили за кордон. Що міг зробити Денікін, хіба поскаржитися дружині. «Нет душевного покоя. Каждый день – картина хищений грабежей, насилий по всей территории вооруженных сил. Русский народ снизу доверху пал так низко, что не знаю, удастся ли ему подняться из грязи» … Потрібно було розпеченим залізом випалювати скверну, для прикладу розстріляти когось власноручно перед строєм, як то робив Троцький. Але Денікін був вихований зовсім по- іншому, чого не можна було сказати про Петра Миколайовича Врангеля. Коли після потужного контрудару червоних малоешелонований фронт Білої армії почав стрімко відступати на південь до Чорного моря, Врангель зібрав навколо себе всіх незадоволених «лібералізмом» генерала Денікіна і розпочав з ним боротьбу. Він розповсюджував у військах так звані «рапорти», у яких звинувачував головнокомандувача в усіх невдачах і поразках. Але чи могло це допомогти армії? Рейд повстанської армії зв’язав значні сили денікінців. На знищення армії Махна, Денікін направив корпус генерала Слащова, майже весь кінний корпус генерала Шкуро і всі резерви, які в той час мало головнокомандування. З фронту були зняті кращі частини добровольців, проте ліквідувати армію Махна вони не змогли. А кінний корпус за десять днів втратив половину коней. Такий неочікуваний Денікінським штабом розвиток подій дозволив червоним швидким контрнаступом розірвати збройні сили півдня Росії на дві частини і рушили на Ростов, що на Дону. Головний напрям свого удару Червона армія направила від Воронежа на Харків і Донбас. Селянство і робітничий клас, що тут проживав, розмежовував Північний Кавказ і Україну. Місцеве населення ще з сімнадцятого року було на боці більшовиків. Рухаючись у цьому напрямі, червоні відрізали поселення донських козаків від армії Денікіна, і не чіпаючи