Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Директорія 440 І день прийшов сумний, безсонячний… втрутитися в розмову. Лише подумав, «І дійсно, як швидко червоні командири перехопили манери царських генералів. І що особливо неприємно, гірші манери!». Тим часом Фрунзе не знайшов, що відповісти, тож відбувся двома фразами. – Вы получили задачу, выполняйте! Я вас не задерживаю! Коли Каретник з Мусіним вийшли від Фрунзе, Семен ледь стримував лють, яка диміла від нього хіба не з ніздрів. Щоб трохи вивести його з такого стану, Ісак завів розмову. – Ну, як тобі, Семене, планування операції? Геройський головнокомандувач, з орденом! – За столом герой, мов скеля гранітна виглядає. А дай йому шаблю, посади на коня, та покажи, що перед ним чуже військо, яке пре на нього, вимахуючи шаблюками, то він на другій хвилині сідло спаскудить так, що потім не відмиєш. Буде смердіти гірше, ніж Сиваш восени. Ти поглянь, яке у цього молдована гузно, ти можеш уявити сідло, у якому воно поміститься? От я не уявляю. Семен зайшовся сміхом від вдалого, як йому здавалося, жарту. Ісак зрозумів, що Семен вже відійшов від злості, яка його лише хвилину тому розпирала. А в такому стані і дурниць міг би натворити. Тож Ісак продовжив доводити Семена до стану, коли він міг розумно планувати завтрашній бій. – Семене, я тебе не впізнаю, нормальне у Фрунзе гузно. Не перебільшуй! Ісак то сказав умисно переконливим діловим тоном, ніби йшлося про важливі речі. Семен знову зайшовся сміхом, аж сльози йому навернулися на очі. Пересміявшись, спокійно відповів. – Ну, може, й нормальне, але верхом на коні я його не уявляю. – А між тим, він теж повоював. Я не буду говорити про партійну роботу до революції, але і тоді, і після сімнадцятого,