Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА Аналіз сольового складу Ключовим індикатором трансформації водного середовища у воєнний період стала динаміка показників сольового складу. Аномальне зростання концентрації хлоридів та сульфатів є найбільш показовим чинником техногенного впливу, що спричинив інтенсивну корозію міської інфраструктури та деградацію екосистеми лиману. Якщо для природної водойми коливання мінералізації є елементом природного гідрологічного циклу, то для інженерної інфраструктури Миколаєва такі показники виявилися критично деструктивними. Різке зростання вмісту солей призвело до втрати експлуатаційної придатності металевих трубопроводів та виходу з ладу значної частини розподільчої мережі. Після квітня 2022 року, коли був зруйнований водовід із Дніпра, місто опинилося в ситуації, де хімічний склад води в кранах став ідентичним до складу води у відкритих водоймах. Результати моніторингу у чотирьох стратегічних локаціях — від СТ „Лазурне“ до мікрорайону Намив — свідчать про формування критично агресивного гідрохімічного режиму. Отримані дані підтверджують, що тривалий вплив води з високим вмістом хлоридів та сульфатів став причиною системної деградації металевих елементів міських мереж та інтенсивної корозії інфраструктурних об'єктів. Хлориди є головним маркером засолення. За звичайних умов, прісна річкова вода має мінімальний вміст цих сполук, проте Бузький лиман — це естуарій, де прісна вода змішується з морською. Дослідження підтвердили, що після припинення подачі дніпровської води та переходу на забір із лиману, показники хлоридів в акваторії та, як наслідок, у системі водопостачання почали демонструвати небезпечну нестабільність. Просторова динаміка, зафіксована у точках моніторингу, виявила чітку тенденцію. У точці №1 (СТ «Лазурне») рівень хлоридів залишався відносно стабільним, оскільки ця зона знаходиться вище за течією і менше піддається впливу морського підпору. Проте вже у точці №4 (мікрорайон Намив) показники хлоридів подекуди сягали значень, що у десятки разів перевищували норми для питної води. Ця «нестабільність» залежала від вітрового нагону: коли південний вітер гнав воду з моря вглиб лиману, концентрація солі стрімко зростала. Поєднання високих концентрацій хлоридів, сульфатів та загальної жорсткості води (яка також була детально вивчена у точках №2 на Нижній Набережній та №3 у Яхт-клубі) призвело до створення ефекту, який науковці називають «електролітичним бульйоном» (рис. 2.4). Труби миколаївського водоканалу, побудовані переважно в радянський період із розрахунку на м’яку дніпровську воду, опинилися в середовищі, для якого вони не були призначені. Солона вода працює як ідеальний електроліт, запускаючи незворотні процеси окислення. Те, що за звичайних умов займало десятиліття, у Миколаєві відбулося за два-три роки. 78