Proceedings of the International scientific and practical conference ―New York Global Science Conference 2026‖ (March 6-8, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 250 p.

43 самоврядування та володіння землями, що стало важливим кроком у формуванні концепції їх міжнародної правосуб’єктності [2, p. 273; 3, p. 45]. Інституалізація прав корінних народів у міжнародному праві розпочалася у ХХ столітті. Конвенція МОП № 107 (1957) вперше закріпила необхідність врахування їх участі у політиці розвитку, хоча і з позицій інтеграції [4]. Подальший розвиток стандартів відбувся з ухваленням Конвенції МОП № 169 (1989), яка закріпила принцип консультацій та співпраці між державами і корінними народами з метою досягнення згоди щодо рішень, що їх безпосередньо стосуються [5, ст. 6–7]. Принцип вільної, попередньої та поінформованої згоди (ВППЗ) отримав нормативне закріплення у Декларації Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів 2007 року. Відповідно до статей 19 та 32 держави зобов’язані отримувати ВППЗ перед ухваленням законодавчих чи адміністративних актів, а також перед реалізацією проєктів, що можуть вплинути на права корінних народів, зокрема щодо використання їхніх земель і ресурсів [6, ст. 19; ст. 32]. У доповіді Генерального секретаря ООН A/69/267 наголошується, що ВППЗ має бути процесом добросовісного діалогу, спрямованого на досягнення взаємоприйнятного рішення, а не формальною процедурою [7, p. 15]. Інституційне забезпечення реалізації цього принципу в системі ООН здійснюється через діяльність Постійного форуму ООН з питань корінних народів та Експертного механізму з прав корінних народів, які розробляють рекомендації щодо імплементації міжнародних стандартів і сприяють обміну кращими практиками [8; 9]. Практика Міжамериканського суду з прав людини у справах «Сарамака проти Суринаму» (2007) та «Кічва корінний народ Сараяку проти Еквадору» (2012) конкретизувала зміст ВППЗ, підкресливши необхідність отримання згоди у випадках реалізації масштабних проєктів, що мають суттєвий вплив на життя корінних народів [10]. Національні механізми імплементації демонструють різні підходи. У Канаді конституційне закріплення прав аборигенних народів (ст. 35 Конституційного акта 1982 року) стало основою формування доктрини