Proceedings of the International scientific and practical conference ―Frontiers of Global Knowledge‖ (March 13-15, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Geneva, Switzerland, 2026. - 211 p.

159 Рисунок 2 . Схема взаємодії літургії, простору та архітектурних медіумів формування сакрального простору Висновки. У межах дослідження сакральний простір сучасної української церкви осмислено як онтологічну реальність, що розкривається у досвіді Літургії та визначається принципом lex orandi — lex credendi [1]. Показано, що Літургія виступає первинною формотворчою матрицею храму, яка задає просторову ієрархію, процесійну логіку та вузли богослужбової дії (Слово – Євхаристія) [1; 2]. Обґрунтовано, що онтологічна повнота сакрального простору забезпечується узгодженою дією архітектурних медіумів переживання – пропорції, світла, тектоніки та конструкції, акустики та іконографічного образу – які формують цілісну архітектонічну естетику храму [5]. Виявлено дефіцит інтегрованої операційної рамки, здатної перекладати літургійно-онтологічні засади у просторово-архітектурні принципи, придатні для критичного аналізу й сучасного проєктування [1]. Запропонований міждисциплінарний підхід (літургійне богослов‘я, догматика, символологія, феноменологія та архітектурознавство) дозволяє подолати розрив між богословським змістом і архітектурною формою сакральних споруд [1–6]. Апробація принципів на прикладі храму Святого Василія Великого в Києві (арх. Л. Скорик) засвідчує