Proceedings of the International scientific and practical conference ― Modern Research And Education‖ (February 16-18, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. - 247 p.

59 іншій сфері та зобов’язують держави-сторони забезпечити ефективний юридичний захист від дискримінації незалежно від її форми [4]. Практика Європейського суду з прав людини демонструє розширене тлумачення принципу недискримінації, який поширюється на цивільні правовідносини, включно з сімейними, трудовими та договірними спорами. Так, у своїй практиці Європейський суд з прав людини розвинув значну судову практику щодо застосування заборони дискримінації за статтею 14 Європейської конвенції з прав людини, зокрема у справах Sejdić and Finci v. Bosnia and Herzegovina та D.H. and Others v. Czech Republic [5]. Серед основних проблем реалізації цивільно-правових гарантій гендерної рівності слід виокремити складність доказування дискримінації у цивільному процесі, відсутність усталеної судової практики у справах, пов’язаних із захистом від дискримінації за ознакою статі, а також недостатнє використання інституту компенсації моральної шкоди яе ефективного засобу цивільно- правового захисту. У наукових та аналітичних матеріалах, що узагальнюють практику застосування принципи недискримінації, зазначається, що суди здебільшого обмежуються формальним застосуванням норм приватного права без урахування гендерного контексту спору, зосереджуючись на формальній рівності сторін та ігноруючи фактичну нерівність їх процесуальних і матеріально-правових можливостей [5]. Такий підхід унеможливлює виявлення непрямої або прихованої дискримінації, що, в свою чергою знижує ефективність судового захисту порушених прав та не відповідає міжнародним стандартам захисту від дискримінації. У цьому контексті актуалізується необхідність зміни підходів до тлумачення та застосування норм приватного права з урахуванням принципу матеріальної рівності, а також формування гендерно чутливої судової практики, орієнтованої на реальний, а не формальний захист цивільних прав. Вважаємо, що перспективним напрямом розвитку цивільного законодавства України є нормативне закріплення принципу недискримінації як