Proceedings of the International scientific and practical conference ― Modern Research And Education‖ (February 16-18, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. - 247 p.

7 Вступ. З теоретико-методологічної точки зору глобальна криза – це масштабне економічне, політичне або соціальне потрясіння, яке потужно впливає на світові ринки та інститути, спричиняючи кардинальні трансформації розвитку суспільства та економіки. В історичній ретроспективі глобальні кризи як правило призводили до реструктуризації ринків і виробництв, зміни технологічних укладів та геополітичному перерозподілу сил. В умовах глобальної турбулентності на фоні ознак сучасної глобальної економічної рецесії конструкт глобальної кризи як багатофакторного явища суттєво трансформується, набуваючи нових характерних рис: від збільшення ролі цифрової компоненти в глобальній економіці до фрагментарної дестабілізації глобальної інфраструктури, від крихкості усталеного економічного глобального (і політичного) порядку до непродуманих політичних кроків окремих глобальних арбітрів, які можуть призвести до непередбачуваних наслідків. У звязку з цим, дослідження суперечностей кризових сценаріїв глобального розвитку як інструменту перезавантаження економічних систем сприяє переосмисленню науково-методологічних і практичних підходів в парадигмі глобалістики з пріоритетом на мультидисциплінарності. Мета роботи. Ідентифікувати ключові фактори контроверсійності закономірностей глобальних криз як каталізатору трансформації глобальних економічних систем та виокремити основні напрями їх адаптування до нових реалій в умовах турбулентності. Матеріали та методи. У процесі дослідження застосовані офіційні та емпіричні дані досліджень українських і зарубіжних науковців у сфері глобальної економіки, статистичні і аналітичні часописи, методи якісного аналізу та кількісної оцінки дії факторів контроверсійності. Результати та обговорення. Науковий дискурс у царині циклічності економічного розвитку як своєрідного феномену (пов'язаний з роботами, насамперед, С. Кузнеця, М. Абрамовіца та їхніх критиків - Е. Ф. Горвея, Е. Гоурі, Ф. Гаррісона й інших), попри певні розбіжності сходиться у висновку, що