Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Global Development‖ (February 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 229 p.

117 узгодженого управління. Від ефективності використання земельного потенціалу залежить інвестиційна привабливість територій, наповнення місцевих бюджетів, якість середовища проживання населення та рівень сталості територіального розвитку. Зміна ролі органів місцевого самоврядування в умовах децентралізації супроводжується передачею їм значних повноважень у сфері управління земельними ресурсами та просторового розвитку. Територіальні громади отримали можливість самостійно формувати стратегії розвитку, ухвалювати рішення щодо використання земель, планувати забудову та визначати пріоритети територіального розвитку. Водночас це вимагає переходу від ситуативного та адміністративного управління до стратегічного підходу, заснованого на довгостроковому плануванні, узгодженості управлінських рішень та інтеграції інструментів землеустрою в загальну систему публічного управління. Підходи до розуміння стратегічного управління в публічному секторі сформульовані у працях зарубіжних і вітчизняних науковців. Так, Дж. Брайсон [1] розглядає стратегічне управління в публічній сфері як системний процес визначення довгострокових цілей, формування стратегій і прийняття рішень з урахуванням суспільних інтересів та багатосуб’єктності управління. Подібної позиції дотримуються М. Мур і Р. Біксбі [2], які акцентують увагу на публічній цінності як ключовому результаті стратегічного управління. В українській науковій думці стратегічне управління в публічному секторі досліджували Васільєва Л. [3], Кравченко О. [4], Чикаренко І. [5], які підкреслюють його орієнтацію на досягнення суспільно значущих результатів, сталий розвиток та підвищення якості життя населення Стратегічне управління в публічному секторі розглядається як цілеспрямований і системний процес формування та реалізації довгострокових цілей розвитку, спрямований на досягнення суспільно значущих результатів з урахуванням обмеженості ресурсів, багатосуб’єктності управління та публічних інтересів [5]. На відміну від стратегічного управління в приватному секторі, його зміст визначається