Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, technology and cultural innovations‖ (October 7-9, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Vienna, Austria, 2025. - 138 p.

68 законодавство. Так, Конституція України та низка законів, зокрема Закон України «Про основи захисту прав людини» та Закон «Про забезпечення права на судовий захист», відображають положення міжнародних договорів та створюють правову основу для їх застосування [2, с. 35]. Важливою складовою є діяльність національних інститутів, таких як Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та судова система, які забезпечують контроль за дотриманням прав громадян і реалізацію міжнародних стандартів у практичній площині [3, с. 41]. Міжнародні організації виконують консультативну та наглядову функцію. Зокрема, Європейський суд з прав людини розглядає індивідуальні скарги громадян, що дозволяє оцінювати ефективність національної правової системи та вносити рекомендації щодо її вдосконалення [4, с. 57]. Важливу роль також відіграє Рада Європи, яка через свої інституції сприяє гармонізації національного законодавства із загальноєвропейськими стандартами. Окрім того, діяльність Організації Об’єднаних Націй та ОБСЄ спрямована на моніторинг дотримання прав і свобод, а також формування єдиних підходів до забезпечення верховенства права у глобальному вимірі. Таким чином, міжнародні інституції виступають не лише механізмом контролю, але й важливим чинником інтеграції держав у світовий правовий простір. Сучасні виклики у сфері захисту прав людини в Україні охоплюють адаптацію законодавства до стандартів Європейського Союзу та Ради Європи, реагування на загрози, що виникають у зв’язку з цифровізацією суспільства, розвитком штучного інтелекту та потребою забезпечення конфіденційності персональних даних. Особливого значення набуває проблема доступності правового захисту для вразливих груп населення, зокрема внутрішньо переміщених осіб, військовослужбовців та осіб з інвалідністю. Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що держава зобов’язана створювати ефективні національні механізми захисту, і лише за їхньої неефективності громадяни звертаються до міжнародних інституцій. Для подолання зазначених проблем необхідне гармонійне поєднання міжнародних