Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, Technology and Culture: Interdisciplinary Dialogue and New Paradigms‖ (December 1-3, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Astana, Kazakhstan, 2025. – 62 p.

45 Ключові слова: емоційне вигорання; волонтери; емоційне виснаження; деперсоналізація; профілактика вигорання. Актуальність проблеми: Емоційне вигорання розглядається як комплексний психологічний синдром, що виникає у відповідь на хронічний стрес під час діяльності з інтенсивним міжособистісним спілкуванням [1, с. 103]. Цей феномен знаходиться на перетині психології праці, психіатрії та соціальної психології, маючи значні наслідки для якості функціонування як окремої особистості, так і для організацій [4, с. 1657–1665]. Синдром вигорання проявляється в триаді симптомів: наростаючому виснаженні (фізичному та емоційному), розвитку цинізму та відстороненості від роботи (деперсоналізація), а також у відчутті зниження власної ефективності та професійних досягнень [1, с. 103–111]. Кожен з цих компонентів має самостійне значення та взаємодіє з іншими, утворюючи складну клініко-психологічну картину. Волонтерська діяльність, особливо в гуманітарних та медичних сферах, належить до найбільш високостресових «допомагаючих» професій [3, с. 139– 155]. Волонтери, які працюють з вразливими групами населення, потерпілими від катастроф, або хворими людьми, перебувають у групі критичного ризику щодо вигорання нарівні з професіоналами охорони здоров'я, рятувальниками та спеціалістами соціальної роботи [3, с. 139–155]. Емпіричні дані демонструють тривожну статистику: так, у дослідженні італійського Червоного Хреста встановлено, що 35,9% волонтерів переживали високий рівень деперсоналізації, 8,0% — різко виражене емоційне виснаження, а у 23,5% спостерігалось різке зниження почуття особистих досягнень [2, с. 117–127]. Вигорання волонтерів представляє серйозну проблему не лише з індивідуальної психологічної точки зору, але й з позиції організаційної ефективності. Це явище спричиняє значне зростання плинності кадрів — схильність волонтерів залишати свою діяльність внаслідок виснаження, розчарування та втрати мотивації [3, с. 139–155]. Крім того, волонтери, що