Proceedings of the International scientific and practical conference “Science, Technology and Culture: Strategies for Sustainable Development” (December 15-17, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Krakow, Poland, 2025. – 120 p.

28 До реформи Україна налічувала 11520 територіальних громад, з яких більше 10 тисяч сільських. У 92% сільських громад проживало менше 3 тисяч жителів. Була вибудована чітка вертикаль влади - сільські громади підпорядковувалися районній раді, районна - обласній, область - Києву. В результаті в центр стікалися і всі податки, а потім розподілялися по всій Україні у формі видатків. Таким чином, до сіл гроші не доходили роками, тому проблеми не вирішувалися. Не було доріг, освітлення, інфраструктура руйнувалася. За відсутності роботи, молодь з села виїжджала. І вкінці кінців села старіли і вимирали [2, с. 204]. Реформа децентралізації - це реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, що розпочалася у 2014 році, передбачала передачу значної частини повноважень і ресурсів від центральних органів влади на місцевий рівень. Метою цієї реформи стало забезпечення спроможності громад самостійно вирішувати свої нагальні проблеми, використовуючи надані ресурси. У цьому контексті важливою одиницею адміністративно-територіального устрою стали «об’єднані територіальні громади» (ОТГ), тобто, добровільне об’єднання жителів сільської, селищної або міської ради, які межують між собою. Так виникли територіальні громади. Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року [6] у складі областей по всій Україні було виділено всього 1469 територіальних громад, які включають 409 міських громад, 435 селищних та 625 сільських громад. Територіальні громади є основою системи місцевого самоврядування. Вони відповідають за організацію життя на своїй території: забезпечують функціонування шкіл, дитячих садків, медичних установ, ЦНАПів, центрів безпеки, доріг та інших об’єктів інфраструктури. Для сталого розвитку громадам необхідно мати надійну фінансову базу та ефективно розподіляти наявні ресурси. Саме від цього залежить рівень задоволення соціальних, культурних і повсякденних потреб мешканців [2, с. 206].