Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, Technology and Culture: Dynamics of Change in the XXI Century‖ (December 1921, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Baku, Azerbaijan, 2026. – 90 p.

30 нервової системи та порушеннями адаптаційних механізмів [1]. У клінічній практиці важливо своєчасно виявляти супутню психоемоційну симптоматику, зокрема тривожність, яка є ключовим фактором ризику дезадаптації [2]. Метою дослідження було оцінити ефективність анксиолітичної терапії препаратом Біфрен у студенток з ІАГ на тлі надмірної тривожності. У дослідженні взяли участь 32 студентки віком 18–24 роки, які були розподілені на основну (n=18) та контрольну групи (n=15). В основній групі визначалась надмірна тривожність (за шкалою Спілбергера–Ханіна) та вегетативні симптоми (опитувальник Lewis) [3]. Терапія проводилась Біфреном у дозі 250–500 мг/добу протягом 3–4 тижнів [4]. Результати дослідження свідчать про зниження рівня тривожності у 77,8 % учасниць основної групи. Покращення сну спостерігалось у 85,7 %, зменшення головокружіння — у 57,1 %, цефалгії — у 42,9 %. Однак вплив на диспептичну, кардіальну та респіраторну симптоматику був обмеженим. Через 3 місяці позитивна динаміка зберігалась у 44,4 % випадків. Показники адаптаційного потенціалу продемонстрували покращення: кількість випадків із задовільною адаптацією зросла до 55,6 %, а прояви зриву адаптації зменшились до 11,1 %. Дані ВСР підтвердили зменшення вегетативного дисбалансу та підвищення частоти нормотонії. Отже, терапія Біфреном ефективна щодо надмірної тривожності при ІАГ, однак для досягнення стабільного клінічного ефекту доцільним є використання мультидисциплінарного підходу з включенням фізичної реабілітації та психотерапії. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Jean-Marie Krzesinski (2023). Functional disorder and arterial hypotension. Rev Med Liege. May; 78(5-6), 345-350.