Proceedings of the International scientific and practical conference ―Current Issues in Science‖ (January 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Dresden, Germany, 2026. – 179 p.

30 відмова від зовнішньо демонстративної експресії на користь органічності поведінки, мікровиразності та точності темпоритму. Крупний план і монтажна структура підсилюють значення паузи, погляду й дрібних реакцій, що відповідає методичним підходам до екранної акторської майстерності, де підкреслюється принципова відмінність між сценічним і кінематографічним існуванням актора [1]. Поряд із цим формується модель актора як співавтора екранного образу, в межах якої акторська творчість виходить за рамки механічного виконання ролі та передбачає активну участь у формуванні психологічної логіки персонажа, його мовленнєвої й пластичної структури. Дослідження українського авторського кіно засвідчують зростання ролі індивідуальної інтонації, культурного коду й актуального історико-політичного контексту, що змінює вимоги до виконавця, який дедалі частіше постає носієм не лише ролі, а й етичної позиції [2]. Особливого значення набуває модель «актор-документ», актуалізована зростанням кількості фільмів, присвячених воєнному досвіду, травмі та соціальній реальності. У такій естетиці акторська майстерність тяжіє до документальної достовірності, мінімалістичних засобів виразності та «непереграної» реакції, а залучення акторів із релевантним життєвим досвідом підсилює ефект автентичності [3]. Це, своєю чергою, формує новий етичний вимір професії, що вимагає коректної організації творчого процесу та усвідомлення меж роботи з травматичним матеріалом. Етична переорієнтація професії підсилюється впливом міжнародних стандартів безпеки, зокрема практикою залучення координаторів інтимних сцен та впровадженням протоколів згоди й професійних меж. Паралельно розвивається модель «актор-індустрія», зумовлена серіальним виробництвом, стримінговими форматами та цифровізацією кастингів. Вона передбачає поєднання художньої переконливості з технічною грамотністю, умінням працювати з камерою, self-tape та адаптуватися до інтенсивних виробничих режимів [1]. У ширшому культурному вимірі нові моделі екранного актора формуються також унаслідок взаємодії театральних і кінематографічних