Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Innovation Today‖ (January 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. – 148 p.

23 законів, формують регуляторні механізми та забезпечують їх практичне застосування. Ключові слова: енергетичне право України, нормативно-правові акти, закони, підзаконні акти, локальні акти, корпоративні акти, Конституція України, нормативне регулювання, джерела права, енергетична політика, правова система. Встановлення джерельної бази енергетичного законодавства, незважаючи на удавану простоту питання, ховає в собі деякі теоретико-методологічні складнощі, що полягають більшою мірою в неоднозначності сучасних доктринальних засад щодо розуміння джерел права. Проблемам визначення джерел права присвячено уже досить багато спеціальних дисертаційних досліджень, що додатково вказує на неоднозначність процесів, пов’язаних із еволюцією даної юридичної категорії. Дійсно, система джерел права України є «поліструктурним утворенням, стійкість та цілісність якого забезпечує її внутрішня організація» [1]. Однією з тенденцій розвитку сучасної системи джерел права України Н. С. Хомюк називає «урізноманітнення джерел права», хоча це питання досі є предметом гострих дискусій в науці, адже певної єдності щодо переліку джерел права не досягнуто. Перший – найбільш поширений різновид джерела енергетичного права – це нормативно-правові акти. Конституція України від 28.06.1996 року є Основним Законом держави, «актом установчої влади» [2]. При цьому Конституція мало уваги приділяє безпосередньо регулюванню енергетичних відносин. Однак все ж таки у ст. 92 Основного Закону закріплено, що «засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем» [3] визначаються виключно законами України.