Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Innovation Today‖ (January 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. – 148 p.

25 (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу» [17], «Про хімічні джерела струму» [18], «Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж» [19], «Про енергетичну ефективність» [20], «Про енергетичну ефективність будівель» [21], «Про теплопостачання» [22], «Про ринок електричної енергії» [23] та інші. Функціональне призначення законів як джерел права різниться: одні учені бачать у законах загальний універсальний інструмент, а інші – наполягають на тому, що «регулювання має бути максимально чітким і деталізованим, що дозволить обмежити потреби у прийнятті підзаконних нормативно-правових актів та уникнути дискримінаційного застосування законодавства» [24]. Слід визнати, що євроінтеграційне перетворення законодавства, яке наразі відбувається в Україні, супроводжується зміною підходів до розуміння юридичної техніки нормотворчості та функціональності законодавчих актів. Зокрема, закони стають все більш об’ємними та детальними. Енергетична сфера не стає виключенням: кожен новий законодавчий акт містить довгий тезаурус, поєднує абстрактні та конкретні положення, часто включає норми процедурного характеру, які раніше виносилися на підзаконний рівень, тощо. Відсутність єдиного кодифікованого закону в енергетичній сфері посилює негативні аспекти у вказаних тенденціях (повтори, неузгодженості в термінах, зайва процедурна деталізація на рівні закону тощо). Підзаконні нормативно-правові акти . Логічно продовжуючи попередні міркування, слід наголосити на важливості даного джерела енергетичного права, адже воно покликане органічно доповнювати закони та приводити їх механізми до ефективної дії. У своїй дисертації І. В. Куценко надала авторське визначення поняттю «підзаконні нормативно-правові акти», запропонувавши розуміти його як «вид правових актів, що містять обов’язкові, формально- визначені правила поведінки загального характеру, закріплені у письмових актах-документах, що приймаються в офіційному порядку суб’єктом підзаконної правотворчості, визначають межі можливої та належної поведінки