Proceedings of the International scientific and practical conference ―Development of Science and Education‖ (January 16-18, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Vienna, Austria, 2026. – 207 p.

33 Театральна лабораторія «Плеяда», 2022 р., «IMPERIUM DELENDUM EST», Львівський театр імені Лесі Українки, 2022 р., літературний перформанс «Відсіч», Житомирський обласний музично-драматичний театр імені Івана Кочерги, 2022 р. та ін. Ще один приклад перформансу, в якому працюють з тілом та публічним простором, щоб засудити воєнні злочини країни-агресора є робота «100 днів лютого» (2023 р.). У лютому 2024 р. у рамках проєкту «Світ потребує безпеки. Україна потребує перемоги» в Києві на Майдані Незалежності за ініціативи Центру громадянських прав і свобод було проведено театралізований перформанс «Історія маленького сірого чоловічка» до 10-ї роковини російсько-української війни [2]. Перформативна дія базується на репрезентації найбільш жахливих міжнародних злочинів, які протягом останніх десяти років вчинила країна- агресор і продовжує вчиняти надалі. Зокрема перформанс загострює увагу на проблемі ув’язнених українців. Цікаву перформативну практику репрезентує мультидисциплінарний митець С. Курмаз – перформанс «Без назви» у постановці Д. Зубкова та Л. Конул, спрямований на дослідження руху тіла як однієї з форм вшанування загиблих [1]. У танцювальному перформансі за участю десяти перформерів (О. Сало, Д. Панас, К. Домотенко, Г. Волчкова, М. Мирний, М. Семенченко, А. Швиденко, А. Сіа та Я. Курляк) осмислюється можливість створення нових жестів, форм та рухів, що могли б сприйматися соціумом як жести вшанування загиблих. Локацією проведення перформансу було обрано приміщення, розтрощене внаслідок ракетного удару російської армії – під ногами перформерів та глядачів були розкидані шматки скла, що сприяло дослідженню, оскільки впливало як на швидкість, так і на якість рухів. З початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України значно зросла кількість вистав-перформансів. На думку М. Крипчука, здебільшого українські перформанси на тему війни «не мають сюжетної фабули – дія в них не містить послідовного розвитку подій і не спирається на причинно-наслідкові зв’язки, а складається з дискретних ситуацій, що скоріше