Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science: Challenges and Perspectives‖ (February 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - London, United Kingdom, 2026. - 121 p.

19 врегульовано основні понятійні поняття щодо термінів: «домашня праця», домашній працівник», які передбачено у статті 1 акту. У статті 13 наголошено, що кожен домашній працівник має право на безпечні та здорові умови праці. Також прикладом можуть слугувати норми статті 7 акту щодо умов трудової діяльності домашнього працівника, які повинні бути передбачені у письмовому договорі (який укладається відповідно до діючого національного законодавства та колективних договорів). Зокрема, встановлено основні вимоги (положення) до змісту трудового договору між роботодавцем та найманим домашнім працівником. А саме: а) повні імена та адреси роботодавця та працівника; b) адреси звичайного місця роботи чи робочих місць; c) дати початку договору і, якщо йдеться про конкретну тривалість дії договору, його строків; d) виду роботи, яку потрібно виконати; e) розмірів винагороди, методу її розрахунку та періодичності оплати; f) нормальну тривалість робочого часу; g) оплачуваної щорічної відпустки та щоденних або щотижневих періодів відпочинку; h) забезпечення харчуванням та житлом, якщо такі надаються; i) тривалості випробувального терміну або періоду, якщо такий передбачений; j) умов репатріації, якщо така передбачена; k) умов, що стосуються припинення трудових правовідносин, включаючи будь-який термін (строк) повідомлення про це з боку домашнього працівника, або роботодавця [1]. З тексту Конвенції вбачається, що існує досить багато положень, які носять відсилочний характер до законодавства держав, які ратифікували вказану Конвенцію. В акті прямо вказано, що окремі конкретні питання щодо праці