ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

14 Куди б Аркас не звертався із зібраними піснями, натикався на глуху стіну непорозуміння. Мов дамоклів меч, висіла над ним вказівка міністра внутрішніх справ Російської імперії Валуєва, який у листі до міністра освіти писав, що він «визнав необхідним» зробити розпорядження цензорським органам, щоб вони дозволяли до друку тільки ті українські твори, які належать до художньої літератури. «Видання книг малоросійською мовою як духовного змісту, так і навчальних, і взагалі, призначених для первинного читання народом, припиниться» [7; С.476]. І все ж Микола Миколайович наважується відправити до Санкт- Петербурзького цензурного комітету «Збірник українських пісень, записаних Олесею, Оксаною і Миколою Аркас. На музику переклав і ноти записав М.Аркас». У «Збірнику» було вміщено 80 українських народних пісень, поділених на дві рівні частини. Цензурний комітет із представленого Аркасом «Збірника» вилучив 10 пісень: 6 – із першої частини та 4 – із другої. Решту, що «не являли собою нічого тенденційного», дозволялося друкувати [7; С.476 – 477]. Здавалося б, важелезний камінь, що лежав на перепоні друкування пісень, зрушено з місця. Але то тільки здавалося… Місцеві видавництва, та й київські «Збірника» до друку не брали. П’ять років мандрував Микола Миколайович із сім’єю від села до села, по слову збирав українські пісні, а виявляється – марно. Нікому не потрібне те збирання, пісні, вистраждані народом, біль, гнів і радість селянського буття, покладені на музику. «Дивно у нас виходить, – думав Аркас. – Так конче потрібні для людей пісні, кладені ними й тільки їм зрозумілі, декому аж ніяк не до вподоби. А те, що не коле очі цареві, його прислужникам та підлабузникам, тиражується безліччю примірників. І знаходяться й папір, і кошти» [7; С. 478].