Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

155 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» виглядав старшим, і на диво схожим на батька. Михайло згадав, що саме на похованні Аркаса-старшого вони з Миколою бачилися востаннє. То була весна тисяча дев’ятсот дев’ятого року. У часопису він прочитав повідомлення, від якого перехопило подих. « Раптово обірвалося життя Миколи Аркаса. Життя не знущалося довго й боляче. Він іще готувався до виступу, іще виношував задуми. Не встиг. Не судилося. Але й те, що зробив, увіковічило його у віках.» Лише після цих слів Михайло усвідомив, що сталося. Рядки попливли, і він вже не міг читати далі. Годину сидів, приходячи до тями. Потім повідомив Грушевському, який знаходився у Львові і вечірнім поїздом поїхав до Миколаєва. Він устиг на панахиду, яка відбувалася у будинку Аркасів. Усе було дуже урочисто. Навколо тіла Аркаса зібралися «просвітяни» у національному вбранні. Їхній хор співав по черзі з хором Саксаганського, який на той час перебував у Миколаєві, і в повному складі прийшов віддати останню шану великому українцю. На другий день опівдні тіло Миколи Аркаса відспівали в Адміралтейському соборі, і понесли на вічний спокій до фамільного склепу. Похоронна процесія розтяглася на декілька кварталів. Серед вінків, яких було понад двадцять, були від Миколаївської та Київської Просвіти. Від яхт-клубу, де Аркас був командором, від селян богданівської економії. За вінками йшла сім’я та близькі друзі, серед яких був і Михайло. З Миколаєва вони з Миколою Аркасом-молодшим їхали разом, і всю дорогу вели мову про Миколу Миколайовича. Аркас- молодший просив Михайла тихенько заспівати ту чи іншу пісню, яку любив його батько. Періодично, то один, то другий говорили, ніби клялися, що продовжать справу батька, якій він присвятив своє життя. «А тепер час настав, і ми з Миколою знову разом!» –