Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

157 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» еміграцією. Євген особливо близько зійшовся з Дмитром Донцовим. Останній працював над темою націоналізму, а Євген був його першим критиком і порадником, тому що сам працював над цим питанням. А Михайло, ностальгуючи за домівкою, часто розповідав Євгену про «Просвіту» Миколаєва, та її видатного керівника Миколу Аркаса, якого шанував як рідного батька. Запросивши Євгена до скромної трапези, Михайло нетерпляче звернувся до нього. – Євгене, яким чином, яким побутом ти раптом опинився у Києві. Скажімо, зустріч із Миколою для мене стала радісною несподіванкою, але я був упевнений, що зустріну його на з’їзді військових, а от ти повинен бути за кордоном. Михайло Сергійович розповідав, як тяжко йому випало добиратися до Києва зі Львова. А як ти то втнув? Я чув, що тебе забрили до війська! – Бачиш, Михайле, як добре чутки через кордон переходять! – Та я почув про це, коли Львів уже на російському боці був! – Як би не було, але то правдива чутка. На початку війни у серпні чотирнадцятого я був мобілізований до Австрійської армії. Але вже в червні п’ятнадцятого, під час боїв на Маківці потрапив у російський полон. До початку шістнадцятого, перебував у Чорному Яру, таборі для військовополонених під Царицином, а з кінця минулого року – у таборі в самому Царицині. Після Лютневої революції разом з Андрієм Мельником та іншими старшинами ми розгорнули пропагандистську роботу серед полонених-українців. Більшість готова стати в лави Української армії на захист Центральної Ради. Але як полонені, ми поки не маємо права посилати своїх представників на військовий з’їзд. Тому я приїхав інкогніто, маю псевдо