Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Чи буде ранок сонячним? 176 Центральна Рада відправився під будинок Центральної Ради. Михайло Ярошенко вже знаходився у Миколи Аркаса в приміщенні охорони Центральної Ради. Вони підняли підрозділ Аркаса в повну бойову готовність і разом чекали прибуття полку Полуботка. Ранок був тихим і погожим. Яскраво світило сонце. Нервове нетерпіння сягало апогею, коли вони побачили полк, який з’явився на Васильківській вулиці. На чолі колони вояків майоріло велике жовто-блакитне знамено. Михайла вразив той похід вояків, не схожий на жодну маніфестацію, яких було аж занадто після лютого сімнадцятого року. Він вразив його, цивільну людину, якоюсь відмінністю, небуденністю, несхожістю на всі інші походи. Це був глибоко мовчазний, зосереджений рух маси людей, що мав певну, заздалегідь намічену важливу ціль. І ця його впевненість, рішучість і мовчазна урочистість мимоволі налаштовувала на тривожно-урочистий лад. Так могли йти люди в бій, який передбачав лише смерть або перемогу. Рішучість і зосередженість тієї маси людей на цілі, до якої вони йшли, була так різко позначена на їхньому руху, що в цій лаві людей, у цьому потоку окремих людських тіл, не помічалося окремих постатей. Це був живий моноліт, скований єдністю наміру й цілей. Враження від побаченого у Михайла лишилося на ціле життя. Таке ж вражіння зробив цей рух і на інших людей, що були в той час на вулиці. Усі зупинилися й мовчки вглядалися в цю сіру, рішучу, одностайну, похмуру масу війська, що без команди, мовчки сунула ряд за рядом, різко вибиваючи крок на вуличному камінні й не оглядаючись ні на людей, ні на сонце, ні на лагідність чудового ранку. Блискуча щетина багнетів на сильно затиснених у руках гвинтівках без слів промовляла про те, що це не парад, а якась данина на вівтар своєї Батьківщини А радше виконання святого обов’язку. Це було справжнє військо, на чолі якого майорів саме жовто-блакитний бойовий прапор.