Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

31 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» городу від річки копали канави, у які заливали воду з річки. А річковий намул, сапропель, який приблизно щотри роки повінь виносила на береги, политий водою, давав хороші врожаї городини. Вище городів були сади. У садах та на городах працювали здебільшого жінки, дівчата, старі діди та діти. Але для Ісака була лише одна дівчина, яка заполонила всі думки хлопця. І хоча на той час шлюби між євреями та українцями не були частими, але вони на це не зважили. Батурянам, як і деяким іншим селам, пощастило, їхнє село, як і Березнегувате, що розрослося на місці Данилового хутора, стало адміралтейським поселенням і було передане у відання Чорноморської виконавчої експедиції. А то означало, що більшість чоловіків замість панщини мусили працювати на підприємствах у місті. Управління чорноморських адміралтейських поселень знаходилося в місті Миколаєві. Пізніше, після ліквідації адміралтейських поселень, Висунськ став зватися пригородом, і був переведений із морського відомства в підпорядкування миколаївському військовому губернатору. Тож коли Михайлу з Ісаком виповнилося по сімнадцять років, Іван, старший брат Михайла, забрав їх з собою до Миколаєва, де він вже працював на кораблебудівному заводі. Усіх вихідців цих сіл ріднила спільна робота на підприємствах Миколаєва. Орної землі всім не вистачало, то більшість молоді з таких безземельних сімей і їздила на підробітки до міст Херсона та Миколаєва. Хоч отримували мізерну платню, але з голоду не вмирали. Посад Нагартав не мав відношення до морського відомства, але хлопці вмовили Івана взяти з собою Ісака. Його батьки не були в захваті від такого рішення, але мали ще купу дітей, яких треба було прогодувати, тому й погодилися, усе ж для родини додатковий заробіток.