Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Директорія 446 І день прийшов сумний, безсонячний… всі. А з цим боротися неможливо… Він трохи помовчав, потім промовив. – Несторе, а ти не мудро вчинив, що не лишився з Симоном Петлюрою. Він ще б’ється з більшовиками за Україну. То гідна мотивація до боротьби. – Ісаку, скоріш за все, Петлюра вже в Європі. Будемо живі – зустрінемося там. На батьківщині ми місця не маємо… Між тим, більшовицьке керівництво навіть не доклало зусиль, щоб якось пояснити причини знищення кращих підрозділів повстанської армії Махна. А якби Махно запитав, то, скоріш за все, отримав би відповідь про те, що армія живе дисципліною, порушення якої у військовий час карається смертю. Тож замість подяки за участь у взятті Криму, пояснення чи вибачення, Махно отримав наказ про передислокацію його армії на Південний Кавказ. Махно не мав сумнівів, що то останній крок більшовиків до знищення його й Української повстанської армії, тому наказу не виконав. Того було досить, щоб на знищення махновців було кинуто п’ять укомплектованих армій московських більшовиків чисельністю понад триста п’ятдесят тисяч чоловік, з броньованими потягами, панцирниками, гарматами та авіацією. Махно вивів армію з оточеного Гуляйполя, і ще декілька місяців вів партизанську війну проти ворога, який перевищував його армію кількісно в десятки разів. У середині двадцять першого року вісімнадцятого лютого під селом Недригайло повстанська армія не змогла вислизнути з оточення і була розбита. З невеличким загоном найближчих соратників Махно перейшов Румунський кордон. Українська повстанська армія Махно перестала існувати, а з нею і надія на справедливий устрій і щасливе життя українських селян. *** У той час, коли Українська повстанська армія Махна