Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Директорія 464 І день прийшов сумний, безсонячний… запорозьких козаків Данченка і отамана Божка, зробив спробу перевороту, захопив державну скарбницю, несподіваним виступом роззброїв першу сотню Січових Стрільців. А коли корпус Січових Стрільців піднявся на захист Петлюри й уряду, Волох зі своїми однодумцями й державною казною втік до більшовиків. А вже п’ятого грудня у Чарториї все-таки відбулася Нарада уряду і командування Української армії. На ній було ухвалено постанову про ліквідацію регулярного фронту і виїзд Симона Петлюри за кордон. Рештки армії повинні були під командою нового командира військом генерала Омеляновича- Павленка та його заступника, отамана Юрка Тютюнника, перейти в запілля ворога для партизанської боротьби. Відразу після наради Симон Петлюра виїхав до Польщі. Через свого ад’ютанта Юзеф Пілсудський запросив його до Варшави на переговори. Після наради Микола Аркас із Михайлом Яровенком прийшли до штабу Євгена Коновальця. Коли вони зайшли до кабінету, той перебирав папери, стос яких лежав на столі. Більшу частину кидав на підлогу, а деякі складав у невелику течку. – Євгене, я бачу, ти вже прийняв рішення і готуєшся спалити своє минуле, як дурний сон? Сумно пожартував Микола Аркас. Євген з кривою посмішкою подивився на Аркаса, ніби хотів щось різко відповісти. Але потім хвильку подумавши, відповів, налягаючи на галицьку вимову. – Та ні, Микольцю, моє минуле може згоріти тільки разом зі мною, воно може бути і майбутнім, доки дихаю. А спалити хочу облуду людську і нездійснені надії, щоб на їхнє місце прийшли нові. Але то будуть, на жаль, не рожеві надії, як у сімнадцятому, попереду лише бої, кров і смерть. Бач, я тепер не мислю про нашу перемогу, моʼ прийдуть мудріші і