Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Та довга ніч, безмісячна… 54 Національна революція звідси не виїздив, була б моя воля. – А чому ж їдете? – Маю освіту здобувати, вчуся я в офіцерському училищі. І скажу тобі, Михайле, подобається мені та справа. А крім того, у роду Аркасів усі чоловіки пройшли через військо. Інша справа, що більшість була на морі, а я до кавалерії схильний. Може, у мені заговорила кров маминих предків – українських козаків! Батько каже, що ти добре співаєш, я теж люблю наші українські пісні. Ану заводь, я підтягну, до села дорога далека! Доки доїхали до Богданівки – переспівали зо три десятка пісень. Микола Аркас-молодший теж любив, і вмів співати українські пісні. Він змалечку разом з мамою слухав і записував пісні в селах. То була перша справа, у якій він допомагав батькові. Та от парокінна бричка, якою правував батьків конюх Мефодій, який теж співав з хлопцями, виїхала на пагорб над селом, і перед Михайлом відкрився чарівний краєвид. Він трохи нагадував знайомий до болю краєвид рідного села. Воно також, коли заїздиш з Березнегуватого, вигулькує над берегом річки Висуні. Та її не можна було порівняти з Бузьким лиманом, він був ширшим разів у десять. А на другому боці виднілося велике село, може, і місто, тому що здалося Михайлові дуже великим. – То Богоявленськ. Поселення велике і давнє, воно засноване ще раніше, ніж Миколаїв. А нам з тобою до Богданівки. Їх зустрів управитель маєтку Аркасів-Богдановичів Спиридон Пономаренко. – Спиридоне Михайловичу, – звернувся до нього Аркас- молодший, – Батько до вас нового робітника прислав. Але просив не навантажувати тяжкою роботою, щоб голос не втратив! Сміючись, він додав. – Та чув я цього «робітника» в офіцерському зібранні.