Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

55 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» Йому би краще не в Богданівку, а до Одеси, в оперний театр їхати, та вдосконалюватися там, у вокальних вправах. – Він до Одеси ще потрапить, але поки що, краще йому вечорами над лиманом вправлятися. То що запропонуєте йому, пане Спиридоне? – А ми маємо з чого вибирати. Якщо він хлопець з села, то може вибрати собі заняття до смаку. Маємо хороший кінний завод, є млин, кузня, майстерня по дереву та слюсарна майстерня. А якщо розуміється на садівництві чи рільництві – і там роботи вистачає. То що тобі більше до душі? До речі, як звешся? Хоч я і мав щастя бути на виставі і чув, як співаєш, але забув, як звати. – Михайлом батьки назвали, а до душі мені ближче коні. Я і вдома з малого порався біля коней, біля них і співати вчився. – От і добре. Дам розпорядження дівчатам, вони тобі знайдуть місце, де жити. Не питаю, чи надовго, будеш жити скільки потрібно. Через тиждень Аркас-молодший поїхав до Миколаєва, щоб відбути на навчання. За час перебування у Богданівці вони заприятелювали, хоч і були ніби з різних світів, але мали однакові душі, ліричні і пісенні, як то властиво багатьом українцям. Михайло в Богданівці почувався навіть краще, ніж удома. Лише гнітили його думки про долю старшого брата. Михайло хоч і не був ніколи у в’язниці, чутки доходили, як там ставляться до політичних. Миколаївська тюрма на той час навіть не була пристосована до розміщення такої кількості політичних в’язнів, тому вони утримувалися в жахливих умовах. Січневі морози, які в Миколаєві не завжди лютують, у той рік ніби «працювали» на замовлення влади. А в камерах, крім підстилки із соломи, покладеної прямо на бетонну підлогу, не було нічого. Не краще й харчували. Зранку і на вечерю арештанти отримували по шматку хліба з сіллю, а на обід давали юшку, у якій на дні