Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

65 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» п’яти років. Коли хвіртка відчинилася, хлопчина зупинився, видивляючись на незнайомого чоловіка. Поки він так розглядав гостя, півень підбіг ззаду і клюнув його в ногу. – От халепа! Я тебе зараз упіймаю, і мама тебе в борщі зварить! – викрикнув хлопчинка, і знову помчав за півнем. – Ти як звешся, козарлюго, і хто твоя мама? – Мене Семеном звати, а мама моя – Настя. А Ви хто такий, дядьку, що питаєте? – Ти ба, який малий, а питання ставиш як дорослий. – Я не малий, на мені і кури, і гуси, і щирицю свині рву, доки мама з татом у полі. А питаю тому, що, може, Ви мій дядько. – То ти й дядька маєш. – Я маю аж двох дядьків, але вони тепер далеко живуть. Я їх ще не бачив, але мама сказала, що вони повинні приїхати. От я і запитую. Правда, на огороді ще бабуся є, але вона вже старенька. – А дід? – з тривогою запитав Іван. – Дід з мамою і татом у полі, я ж казав, що один на господарстві. Так Ви не мій дядько. То кого шукаєте? Івана раптом охопила така ніжність до цього «горобеняти», який так по-дорослому цвірінькає. Захотілося схопити його на руки і притиснути до серця, як рідного сина. Хоча син рідної сестри – це майже рідний. – Я твій дядько, твій! Лише не знав, що такого племінника геройського маю. Та ходи до мене, я тебе хоч обійму! Жаль, що не знав про тебе, а то б гостинчика від зайчика привіз. Хлопчинка якусь мить постояв у задумі, потім запитав. – А Вас як звати: Іван чи Михайло? – Іван. Хлопчинка зірвався з місця і з вигуком: «дядько Іван приїхали!» кинувся Івану на шию. «Оце вже нарешті я і вдома!»,