Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Та довга ніч, безмісячна… 66 Національна революція подумав Іван, стримуючи непрохані сльози. Доки вони так обіймалися, з кущів смородини, які відділяли город від хати, вийшла й мама Івана. – Семко, з ким ти там гомониш? Тепер уже Іван лишив Семена, кинув на землю свою торбу з плечей і побіг до мами. – Іванку, синочку мій ріднесенький, горьований, таки дожила, щоб тебе побачити! Запричитала мама та майже впала йому на груди. Вони так стояли, обійнявшись, примовляючи, мов молитву, одне й те саме. Іван побачив, що мама ледь не зімліла від хвилювання, повів її до призьби біля хати. Вони присіли, і мама трохи заспокоїлася. Не зводячи очей з рідної дитини, якої стільки років не бачила. – Змарнів синку, обличчя почорніло. Став на батька дуже схожим. Ти в гості чи назовсім, – запитала з неспокоєм, вдивляючись сину в очі. – Заспокойтеся, мамо, мене відпустили! Не в гості я, а назавжди. Мамині очі засвітилися від радості. – То чому ж ми сидимо, ти ж з дороги голодний і змучений, іди мийся, я щось приготую. Поїси та поспиш, а ввечері батько з Настею та Ісаком повернуться, тоді вже всі й побачитеся. Бо як підеш на поле, то вже роботи не буде. А воно на дощ збирається, треба швидше хліб зібрати і снопи до комори занести. – Так, може, я допоможу. – Та скільки там до вечора лишилося. Вони скоро прийдуть, а от завтра разом на поле з Ісаком та батьком підете. – З Ісаком. А я думаю, чий то козарлюга. – Хто ж іще міг бути? Його відпустили під домашній нагляд, коли тебе до Сибіру повезли. То вони десь згодом і побралися.