Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

67 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» – А як родичі Ісака? – А що родичі? Вони ж знали про Ісака з Настею. Та для них головне було те, що Ісака до Сибіру не забрали. Доки мама щось готувала поїсти, Іван зайшов до кімнатки, яка хоч і мала невеличке віконечко, звалася «комірчиною». Тут вони з Михайлом і жили в дитинстві. Настя мала свою окрему комірчину. Селяни здебільшого спали в одній кімнаті, хто на печі, хто на лавці, а в кого була велика сім’я, то діти «покотом» спали на долівці, де солома була застелена рядном. Лише солому часом міняли. Іван присів на тапчан, по речах було видно, що тут спить Семенко. Потім зняв чоботи, приліг і відразу ж заснув. Прокинувся від того, що його за рукав сіпав Семенко. – Дядьку Іване, прокидайтеся, уже всі зібралися і чекають на Вас. Настя, батько та Ісак довго обіймали, цілували, оглядали Івана, бідкалися, що змарнів і постарів. Потім усі довго вечеряли за розмовами, аж доки мати не нагадала, що завтра вдосвіта треба буде йти в поле. А коли Іван з Ісаком ще хотіли поговорити наодинці, то вже і сил не було, вирішили, що будуть мати час для розмови завтра в обідній перепочинок. Піднялися зрання, доки сонце не встало, нашвидку поснідали і пішли в поле. Мама з Семенком лишилися на господарстві. Семенко – гусей пасти та курей пильнувати, а мама – готувати обід та город обробляти. Коли сонце стало припікати, мама привезла на поле обід на візку. Пообідали і мали години дві відпочинку в холодочку, доки на сонці пекло. Іван з Ісаком відійшли від гурту, і вже мали час поговорити. Спочатку Іван розповів про Сибір, про події у Петербурзі, а потім Ісак говорив про зміни, які відбулися за час, доки Іван був у в’язниці та засланні. – Які плани, Іване, ти поїдеш до Миколаєва? – Якщо їхати до Миколаєва, треба працювати там