Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

75 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» вони люблять співати, то Ви би їх навчили нових пісень. У нас лише два вчителі – я та Іван Степанович. Я не вмію співати, а Іван Степанович каже, що старий для співів. – От прямо завтра і прийду, – радісно промовив Михайло. І лише тепер помітив, що досі тримає руку Софійки. Проте не наважувався поцілувати. – От і добре! – у тон йому, сміючись відповіла Софія. – То я піду і потішу дітей, що Ви прийдете. До зустрічі! Зустрічей було небагато. Спочатку в шкільному класі, а потім і вечорами на березі річки. Може, якби зустрічей було більше, то Михайло поїхав би не до Львова, а до Херсона, звідки була Софія. Та не судилося. Чи мала Софія до нього такі самі почуття, Михайло так і не зрозумів, а сам не спромігся освідчитись. Не насмілився. З тим і поїхав… Дорогою хотів запитати про Соню, але Микола Миколайович засипав його запитаннями. Спочатку розпитував Михайла про Львів, про Грушевського. Потім запитав про Михайлового брата, а також про їхнього керівника марксиста, чи він щось знає про нього. – Миколо Миколайовичу, може, і Ви про нього чули, він тепер зветься Троцький і знаходиться в Лондоні в найвищих колах російських марксистів поряд з Плехановим, Леніним, Мартовим, Засуліч. Якщо, може, траплявся Вам їхній часопис «Іскра», то майже в кожному номері є його статті. Він підписує їх так: «Перо» або «Троцький». – Ні, я марксистських часописів не читаю. То вони там у Лондоні воюють проти царизму, а нам у самій імперії треба якщо не боротися, то виживати і робити свою справу. Я от хочу в селі відкрити українську школу для дітей селян. Вона фактично працює і діти хочуть ходити до української школи, а не до російської. Вони краще розуміють, коли вчителі викладають українською. Але це треба якось узаконити. Маю клопіт і з підручниками, і з учителями. Запрошую їх із Херсона.