Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Та довга ніч, безмісячна… 74 Національна революція – У тому будьте спокійним. «Пані вчителька» вже не раз бачила біля школи загадкового вершника, який «випадково» тут щоденно вправлявся у верховій їзді. А я з тієї причини дітей не могла від вікон забрати! – Якби я знав, що завдаю Вам клопоту, то їздив би іншою вулицею, – зовсім знітився Михайло. А вчителька давно зрозуміла, чому «вершник» щоденно проїздить біля школи, і хоч тепер бачила його розгубленість, продовжувала кепкувати. – Та, то ще не клопіт! Вечорами все село заснути не може, коли пан Михайло виспівує на березі річки. Побачивши, що Михайло вже спохмурнів і не розуміє її жартів, вчителька змилостивилася. – Та не засмучуйтеся так, я сама, як і все село, не можу дочекатися вечора, щоб почути Ваш спів. Навчили б і мене так співати! Від тих слів Михайло засяяв. – Та який з мене вчитель?! Я прошу вибачення, але скажіть, як Вас звати? – Софійкою! – А потім, згадавши, що вона вчителька, вже офіційно виправилася – Софією Петрівною. – Потім засміялася і додала. – Але то тільки у школі. Та ще Микола Миколайович мене так величає! Тож будемо знайомі, Софія! Вона подала свою руку, Михайло легенько її потиснув, розуміючи, що пасувало б її поцілувати, як то прийнято серед інтелігенції, але сором’язливість його стримувала і він, не наважуючись на поцілунок, так і тримав руку Софійки у своїй. А вона ще якось грайливо, спідлоба поглянула на Михайла, що він ледве не зомлів від того погляду. Софійка бачила, яке справила на нього враження, але продовжувала тішитися своєю жіночою владою над Михайлом. Потім, зглянулася над його сором’язливістю, і вже зовсім по-дружньому промовила. – То коли Вас чекати у школі? Діти будуть дуже раді,