Новітні кримінально-правові дослідження – 2023 : Альманах наукових праць / за ред. д.ю.н., професора О.В. Козаченка, доктора філософії в галузі права (PhD), доцента О.М. Мусиченко. – Миколаїв : Іліон, 2023.

220 здійснюється з порушенням процесуальних прав і свобод людини, це може стати причиною недійсності отриманих на його підставі доказів. Проблематика отримання і збирання показань під час воєнного стану була предметом дослідження невеликої групи вчених. Так, специфіку отримання, збирання, оцінки показань досліджували такі науковці як Ю.П. Аленін, І.В. Гловюк, В.А. Завтур, О.В. Капліна, О.В. Лазукова, Л.М. Лобойко, Г.К. Тетерятник та інші. Проте, практика засвідчує, що у змісті правового регулювання отримання і оцінки показань в умовах воєнного стану постійно виникають нові проблемні питання, які потребують найшвидшого вирішення. Зважаючи на вищевикладене, метою нашого дослідження буде аналіз правової регламентації процесу отримання і оцінки показань в умовах воєнного стану. Аналіз поставленого перед нами питання вважаємо за необхідне розпочати із того, що вказати на ключові моменти отримання і оцінки показань в загальному порядку, в мирний час. Так, великий обсяг інформації доказового характеру має форму усних свідчень, особливо це проявляється в частині доказування суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, – відношенні особи до скоєного нею діяння. Саме через це показання, отримані в ході такої слідчої дії як допит, завжди мали особливу велику цінність для сторін кримінального провадження. У той же час, на практиці, зустрічаємо різні міркування щодо чинного процесуального порядку проведення допиту як слідчої дії. Основна проблема виражається у тому, що Україна у 2012 році законодавчо закріпила заборону використання позасудових свідчень [1], і, справді, це є високим стандартом, якщо порівнювати з іншими країнами. Тобто вже більше десяти років показання, отримані під час допиту на досудовому розслідуванні, не несуть під собою самостійну цінність, а тому обвинувачений, свідок чи потерпілий передопитуються в судовому розгляді, оскільки суддя має безпосередньо сприймати усі докази. Відхід від практик інквізиційного процесу та перехід до принципу безпосередності став однією з ключових змін в кримінальному процесі, яка стала метою для багатьох країн після Другої світової війни. Відхід від інквізиційної практики заснований на визнанні того, що показання, отримані під тиском, насильством, підкупом, або за допомогою інших незаконних дій, не є достовірними і не можуть бути використані як докази в суді. Принцип безпосередності ж вимагає, щоб судові докази були