Новітні кримінально-правові дослідження – 2023 : Альманах наукових праць / за ред. д.ю.н., професора О.В. Козаченка, доктора філософії в галузі права (PhD), доцента О.М. Мусиченко. – Миколаїв : Іліон, 2023. – 259 с.

50 полягає в точності і однозначності його положень [16], клопотання Конституційному Суду України на невідповідність п.7 ч. 2 ст. 42 Закону України «Про вищу освіту» принципу юридичної визначеності [17], оскільки термін «диктаторські закони», використані в даній нормі є незрозумілим, відсутні критерії, яким необхідно керуватися при його тлумаченні та інші. Досить багато подібних скарг і таких, що стосується кримінального законодавства, наприклад, скарга Конституційному трибуналу Польщі на невідповідність вимогам ясності і точності ст. 115 § 21 Кримінального кодексу Польщі, яка містить розпливчаті й неоднозначні поняття, що не відповідає ч.1 ст. 42 Конституції Польщі [18], скарга Конституційному трибуналу Польщі на невідповідність ст. 56 Кримінального податкового кодексу ст. 42 Конституції Польщі, оскільки відповідні положення даного кодексу мають бути визначені повністю, точно та однозначно, побудовані правильно як з лінгвістичної, так і з логічної точки зору, що означає, зобовʼязання створити чіткі та зрозумілі нормативні акти [19], скарга Конституційному трибуналу Польщі на невідповідність ст. 97 Кодексу про проступки вимозі конкретності закону, яка зобов’язує субʼєкта, що створює правову норму, скласти її чітко, чітко, однозначно та зрозуміло для адресатів цієї норми [20], клопотання Конституційному суду України щодо невідповідності статті 368-2 Кримінального кодексу України ряду положенням Конституції України, в тому числі юридичній визначеності [21], клопотання Конституційному суду України щодо ст. 375 Кримінального кодексу України [22], в якій використовується оцінне поняття «завідомо неправосудного», зміст якого законодавчо не визначений, що не забезпечує передбачуваності застосування даної статті. Слід констатувати, що незважаючи на зростання кількості скарг на порушення правової визначеності через наявність незрозумілих, двозначних норм, прописаних в законах, відповідні вищі органи в різних країнах здебільшого відмовляють у їх задоволенні, аргументуючи це тим, що використання незрозумілих та оцінних понять в кримінальних законах, якщо їх значення може бути визначене через відповідне тлумачення, не порушує принципу правової визначеності. Лише зрідка вищі судові органи держав через недотримання цих вимог, скасовують відповідні законодавчі встановлення, якщо вони є недостатньо чіткими, однозначними, а отже зрозумілими. Наприклад, Конституційним судом України визнано статті 368-2, 375 Кримінального кодексу України такими, що не відповідають вимозі юридичної визначеності як складовій конституційного принципу верховенства права, оскільки диспозиції цих норм сформульовано недостатньо чітко й допускають неоднозначне розуміння.