Новітні кримінально-правові дослідження – 2023 : Альманах наукових праць / за ред. д.ю.н., професора О.В. Козаченка, доктора філософії в галузі права (PhD), доцента О.М. Мусиченко. – Миколаїв : Іліон, 2023.

90 характеризується нижчим ступенем суспільної небезпеки у порівнянні зі злочином і, відповідно, не пов’язане з покаранням у виді позбавлення волі. Ще колектив авторів монографії «Кримінальний закон: досвід теоретичного моделювання» наприкінці 80-х років ХХ століття пропонував визнати кримінальними проступками групу злочинів, що не мають великої суспільної небезпеки, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі на строк менше двох років чи інше більш м’яке покарання, а також необережні діяння, що спричинили значну шкоду, за які законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк менше п’яти років чи інше більш м’яке покарання. Таким чином, зазначена теоретична модель кримінального проступку виходила не тільки з меншого ступеня суспільної небезпеки цієї категорії діянь, але й враховувала форму вини, розмір збитків, а також встановлені межі покарання. М.І. Хавронюк, проаналізувавши положення кримінальних законів держав континентальної Європи, доходить висновку, що до злочинів відносять діяння двох категорій. До першої категорії належать діяння, які визнавалися злочинами в усі часи існування євразійської цивілізації та які посягають на найважливіші цінності. До другої категорії належать порушення, вчинення яких опосередковано посягає на найважливіші цінності, у зв’язку із чим вказані діяння і визнаються де-юре злочинами, але де-факто такими не є. Останню категорію діянь М.І. Хавронюк іменує quasi- злочинами [7], і на сьогодні вона має чітке законодавче визначення, а саме: «кримінальний проступок». Отже, кримінальний проступок за своїми властивостями займає проміжне положення між злочином та іншими видами деліктів (у випадку з проступками проти безпеки руху та експлуатації транспорту – між злочинами та адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями), що зумовлює потребу у детальному визначенні особливостей їх складу задля чіткого розмежування зазначених категорій та правильної їх кваліфікації. Розглянемо особливості складу кримінальних проступків проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Щодо об’єкта посягання. В усі часи існувало одне й те ж коло суспільних відносин, порушення яких оголошувалось табу, що створило необхідність умовного поділу об’єктів кримінально-правової охорони на абсолютні та відносні. На думку А. Азаряна, злочин є вольовим актом людини, яким вона переступає певну межу, законом Божим встановлену,