Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА розділити на кілька ключових етапів, кожен з яких супроводжувався специфічними техногенними та природними викликами. Перехід на воду з Інгульця став можливим завдяки функціонуванню Головної насосної станції Управління каналів річки Інгулець (ГНС Укрі), яка забезпечувала подачу води не лише для питних потреб міста, а й для зрошення сільськогосподарських угідь у Херсонській та Миколаївській областях. Експлуатація цієї станції у військовий час стала героїчним подвигом персоналу, особливо після катастрофи на Каховській ГЕС, коли агрегати були повністю затоплені. Відновлення роботи станції відбулося в рекордні терміни — за два тижні, що дозволило відновити подачу технічної води в Миколаїв вже 22 червня 2023 року. Якість води річки Інгулець Одним із найскладніших питань використання Інгульця як джерела водопостачання стала нестабільна та незадовільна якість його води. Упродовж усього періоду 2023–2024 років якість води не відповідала вимогам ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною». Основною причиною цього став багаторічний антропогенний вплив, пов’язаний із діяльністю підприємств Криворізького залізорудного басейну. Річка Інгулець є приймачем високомінералізованих зворотних вод із накопичувачів шахтних та кар'єрних вод Кривбасу. Найбільшим джерелом забруднення є державне підприємство «Кривбасшахтозакриття», яке здійснює скид надлишків вод зі ставка- накопичувача в балці Свистунова. За офіційними даними, щорічно в річку скидається близько 11 мільйонів кубометрів шахтних вод із мінералізацією до 4000 мг/л. Це призводить до того, що річка практично повністю втрачає здатність до самоочищення. У березні 2024 року ситуація набула критичного характеру. На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 121-р було дозволено скидання шахтних вод у період до 15 березня для запобігання аваріям на гідротехнічних спорудах. Результати лабораторних досліджень у цей період показали шокуючі цифри. Наприклад, рівень мінералізації перевищував у 3-4 рази, що зумовило появу специфічного жовтого або коричневого кольору води, який помітили мешканці всіх районів Миколаєва. Фахівці пояснювали це явище поєднанням природних факторів та «техногенного вимивання»: висока концентрація хлоридів стимулює агресивну корозію труб, внаслідок чого іржа з внутрішніх стінок потрапляє безпосередньо у воду, що тече з кранів. Окрім мінеральних солей, дослідження води в мережах Миколаєва у 2022–2023 роках виявляли наявність патогенної мікрофлори. Зокрема, у технічній воді фіксували присутність ентерококів та синьогнійної палички (Pseudomonas aeruginosa). Також зазначалося перевищення вмісту токсичних елементів, що робило таку воду небезпечною не лише для пиття, а й для гігієнічних процедур без попереднього кип'ятіння або фільтрації. Корозійні процеси та руйнування міської інфраструктури Використання високомінералізованої води з Інгульця (а до цього — з лиману) призвело до катастрофічних наслідків для фізичного стану міських мереж. Хімічна агресивність 41