Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА Через те, що на початок року система очищення ще проходить фінальне налаштування реагентного режиму, фільтрація не завжди встигає повністю видалити завислі частки при пікових навантаженнях. Фіксується збільшення окиснюваності. Цей показник свідчить про наявність залишкової органіки. Повне його усунення очікується до кінця березня 2026 року, коли реагентна система запрацює в автоматичному режимі з повним циклом дозування. Проте, навіть після досягнення ідеальної якості води на виході з очисних споруд, мешканці Миколаєва можуть стикатися з незадовільною якістю води у квартирах. Причиною цього є катастрофічний стан підземних трубопроводів. Використання води з високим вмістом хлоридів упродовж тривалого часу викликало прискорену корозію металевих труб. Загальна протяжність мережі близько 1200 кілометрів. У багатьох місцях труби фактично зруйновані, що призводить до постійних аварій. На початок 2026 року кількість щоденних поривів залишається критично високою. Чиста вода, потрапляючи в іржаві труби, насичується оксидами заліза та іншими продуктами корозії, що нівелює зусилля нових очисних споруд Отже, після років «солоної ери», яка нищила побутову техніку та випалювала металеві труби, повернення прісного ресурсу в централізовану систему здавалося б фінальною точкою у водній драмі. Проте реальність виявилася складнішою: хоча сіль зникла, якість води все ще далека від ідеалу, а довіра містян до центрального водопроводу залишається підірваною. Всупереч сподіванням, 2026 рік не змінив звичайного режиму миколаївців. Попри значне зниження загальної мінералізації води на початку 2026 року, її органолептичні показники залишаються нестабільними. Вторинне забруднення, спричинене критичним зносом внутрішньо-будинкових мереж, часто проявляється у формі підвищеної каламутності та специфічного запаху, що є наслідком складних процесів водопідготовки та вимивання залишків корозії з труб. Тому «водна культура», сформована у найважчі роки, продовжує жити (рис. 1.34). На вулицях міста все ще можна зустріти людей, які переносять великі об'єми води в пластикових баклажках, довіряючи лише перевіреним точкам видачі. Миколаївці продовжують ходити до точок безкоштовної видачі очищеної води. Для багатьох це стало не просто необхідністю, а вкоріненою звичкою. Люди й надалі покладаються на систему питної води з пунктів розливу, бо вода з крана в їхній свідомості все ще має статус «покращеної технічної». Навіть прості дрібниці, як-от збір пластикових кришечок у спеціальні контейнери біля таких пунктів, залишаються невід’ємним атрибутом міського середовища. 67