Chernobyl: 40 Years Later… (1986–2026) : Monograph / S. I. Tabachnikov, O. A. Panchenko, V. V. Babiienko, O. S. Osukhovska , et al. ; Under the General Editorship of S. I. Tabachnikov. – Sherman Oaks, CA: GS Publishing Services, 2026. – 272 p.

ЧОРНОБИЛЬ: 40 РОКІВ ПОТОМУ… 226 СПОГАДИ ПРО ЧОРНОБИЛЬ Гаррі Мангасаров, Володимир Черепков. Минуло 40 років від дня Чорнобильської катастрофи, чимало вже пішло з пам’яті, але багато чого й залишилося. А залишились не лише яскраві моменти роботи на станції, а й згуртованість, взаємовиручка, підтримка колег, здорова атмосфера у нашій команді. Аджецебулаперша групалікарів-реабілітологів, яказ ініціативи професора Табачнікова С.І. одразу відгукнулася на це страшне лихо. Медико-психологічна лабораторія Донецького медичного інституту, в якій я працював під керівництвом Станіслава Ісаковича старшим науковим співробітником, готова була організувати групу лікарівтапсихологівтавиїхатидоЧорнобилявженапочатку травня 1986 року. Після безлічі зволікань ініціатива професора Табачнікова С.І. таки була схвалена в МОЗ УРСР, група була організована і після спеціальної підготовки ми були направлені до Чорнобиля. Звичайно, нас усіх спочатку трохи лякала радіація, про яку ми мало знали. Без запаху, без кольору... Однак ми якось одразу перестали думати про неї, не акцентували на цьому уваги, хоча працювали безпосередньо на станції в небезпечній «брудній» зоні. Але якось, якщо чесно, у мене була невелика паніка. Того дня я працював на другому енергоблоці (нами було організовано невеликий кабінет для проведення процедур безпосередньо на робочому місці спеціалістів блоку), а там зранку хтось щось прибивав, чимось стукав, у результаті утворився невеликий пил від усіх цих ремонтних робіт. Ми, коли зазвичай виходили з небезпечної зони і спускалися до здоровпункту, повинні були обов’язково пройти через дозиметричний апарат, який визначав ступінь забруднення. До цієї процедури всі звикли й автоматично підходили до пристрою, ставали на платформу, притягували до себе апарат (як при флюорографії), у правому верхньому кутку загорявся силует зеленого чоловічка (все гаразд!), «вислизали з цих обіймів» (апарат цей назвали «жона») і йшли далі. Я після цих ремонтних робіт на другому блоці, як завжди підійшов до