Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society‖ (February 26-28, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 355 p.

152 інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) перестало бути допоміжним засобом і перетворилося на фундаментальну основу освітньої взаємодії. Особливого значення це набуває в межах вивчення біології — дисципліни, яка потребує високого рівня візуалізації та розуміння динамічних природних процесів [2, с. 148]. Проблема впровадження ІКТ у шкільну практику є багатогранною. Вона охоплює не лише технічне забезпечення навчальних кабінетів, а й розробку якісного електронного контенту, опанування вчителями нових методик викладання та формування цифрової грамотності в учнів. Згідно з концептуальними засадами Нової української школи, цифрова компетентність визначена як одна з ключових, що дозволяє випускнику вільно орієнтуватися в інформаційному просторі та використовувати технології для саморозвитку [4, с. 22]. Аналіз педагогічної практики свідчить, що традиційні методи викладання біології часто не забезпечують належного рівня залученості сучасних учнів, які належать до покоління «цифрових аборигенів». Використання ІКТ дозволяє змінити парадигму навчання: від пасивного отримання готових знань до активного пошуку, аналізу та моделювання. Це забезпечує реалізацію особистісно орієнтованого підходу, де кожен учень може працювати у власному темпі, використовуючи адаптивні навчальні платформи [1, с. 45]. Одним із найпотужніших інструментів у руках вчителя біології є мультимедійна візуалізація. Біологічні об‘єкти (клітини, органели, молекули ДНК) або процеси (мітоз, фотосинтез, передача нервового імпульсу) часто є недоступними для безпосереднього спостереження в умовах шкільного кабінету. Застосування 3D-моделювання, віртуальних турів та інтерактивних анімацій дає змогу «зазирнути» всередину живих систем, що суттєво полегшує формування правильних наукових уявлень [1, с. 88]. Особливу роль у сучасній школі відіграють віртуальні лабораторії. В умовах дистанційного навчання, коли проведення реальних лабораторних та практичних робіт є неможливим, цифрові симулятори стають єдиним способом