Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society‖ (February 26-28, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 355 p.

269 акцент робиться виключно на академічних досягненнях або окремих якостях, тоді як емоційні потреби ігноруються. Суперечливі батьківські установки також створюють внутрішню напругу та нестабільність емоційного досвіду дитини [4]. У науковій літературі виокремлюють кілька типів батьківської поведінки, що гальмують розвиток емоційного інтелекту: відштовхуючу (ігнорування почуттів), несхвальну (критика й покарання за емоції) та невтручаючу (прийняття без надання підтримки й меж). Найбільш сприятливою є позиція «емоційного вихователя», який визнає переживання дитини, навчає її способам саморегуляції та водночас встановлює чіткі поведінкові межі [2, 4]. Тож характер батьківського ставлення та якість прив‘язаності визначають специфіку розвитку емоційного інтелекту, впливаючи на рівень емпатії, саморегуляції та соціальної адаптації дитини. Психологічний клімат родини безпосередньо впливає на рівень тривожності, впевненість у собі та здатність дитини до адаптації. Отже, сім‘я є первинним і визначальним простором розвитку емоційного інтелекту дитини молодшого шкільного віку. Саме в системі внутрішньосімейних стосунків закладаються основи самосвідомості, емоційної регуляції, емпатії та соціальної компетентності. Якість батьківсько-дитячої взаємодії, емоційний мікроклімат родини та стиль виховання визначають вектор гармонійного або ускладненого особистісного становлення. Таким чином, батьки виступають не лише вихователями, а й провідниками емоційного досвіду, від яких значною мірою залежить психологічне благополуччя та соціальна адаптація молодшого школяра. СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ: 1. Баришнікова Є. В. Психологія дітей молодшого шкільного віку: навч. посіб. Одеса : Одеський державний гуманітарно-педагогічний університет, 2018. 174 с.