Proceedings of the International scientific and practical conference ―Paris Science and Education Forum‖ (March 2-4, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 293 p.

286 Генезис манчестерського осередку сягає 1919 р., коли за сприяння дипломатичної місії УНР було створено політично-допомогове товариство «Самопоміч» [1, с. 3]. До складу його ініціативної групи ввійшли провідні діячі громади: Й. Лісньовський, В. Соляр та П. Лісньовський. Діяльність товариства була детермінована необхідністю згуртування мігрантів навколо національно- державницьких ідеалів та надання соціальної підтримки співвітчизникам, що стало важливим прецедентом успішної самоорганізації української діаспори у міжвоєнний період [7, с. 2]. Окремим вагомим аспектом соціокультурного життя міжвоєнної доби стала освітня міграція, яка виступала інструментом інтелектуального спротиву дискримінаційній політиці. У 1930-х роках, завдяки фінансовій та організаційній підтримці Британської ради ( British Council ) та локальних українських товариств, у провідних університетських центрах Лондона, Единбурга та Оксфорда здобували освіту кілька десятків студентів-українців. Ця тенденція стала прямим наслідком впровадження політики numerus clausus в тогочасній Польщі, що обмежувала доступ української молоді до вищої школи та змушувала її шукати альтернативні освітні можливості в Західній Європі. Успішна адаптація цієї студентської верстви не лише сприяла індивідуальному професійному розвитку мігрантів, а й забезпечила інтеграцію українського інтелектуального дискурсу в британське академічне середовище [3, p. 56]. Поряд із академічними ініціативами, важливу роль у вихованні молодіжного активу відігравали перші спроби розбудови скаутських структур. Зокрема, у 1929 р. в Манчестері було сформовано нетривалий у часі пластовий гурток. Поштовхом до його появи стала зустріч представників місцевої громади з пластунами із Закарпаття, які брали участь у Всесвітньому скаутському джамборі поблизу Біркенгеда. Хоча цей осередок мав епізодичний характер, він заклав ідеологічне підґрунтя для подальшого розвитку руху. Новий етап інституціоналізації українського скаутингу розпочався вже після Другої світової війни: з прибуттям у 1947 р. «європейських добровільних робітників» ( European Voluntary Workers ), серед яких були активісти Пласту, відновленого в