Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (March 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 239 p.

90 імпресіонізм асоціюється з точковим мазком і світловими відблисками, то в літературі він виявляється через фрагментарність наративу, емоційно-музичну інтонацію та посилену увагу до внутрішніх станів людини, їх зміни. Угорська та українська мала проза перших десятиліть ХХ століття виявили дивовижну синхронність у своїх модерністських пошуках. Угорський письменник Дюла Круді (Gyula Krúdy, 1878–1933) й український прозаїк Богдан Лепкий (1872–1941) стали яскравими представниками національних варіантів імпресіоністичної естетики. Хоча їхні творчі шляхи розвивалися у різних культурних середовищах, обох митців поєднує тяжіння до ліричної прози, у якій реальність постає не в об‘єктивному ракурсі, а крізь емоційно- психологічну призму. Круді в угорській літературі — це майстер «вражень і пам‘яті», письменник, у якого навіть минуле сприймається крізь серпанок ностальгії та напівсну. Лепкий же в українській прозі став провідником європейських модерністських ідей, творцем лірично-імпресіоністичного типу письма, де зовнішній світ розчиняється у внутрішніх почуттях героя. Метою цієї статті є зіставлення імпресіоністичних принципів поетики Дюли Круді та Богдана Лепкого – на рівні мови, стилю, наративної техніки й психологічного змісту – з метою виявлення спільних типологічних тенденцій і національних відмінностей у межах європейського модернізму. 1. Теоретичні засади імпресіоністичної прози Літературний імпресіонізм базується на ідеї миттєвого враження – impressio, тобто фіксації нестійких емоцій і спостережень. У художньому тексті він проявляється через такі ознаки: • суб‘єктивізація оповіді; • перевага внутрішнього світу над зовнішньою подією; • музикальність і ритмізація прози; • асоціативність мислення; • візуальна образність і метафоричність; • розмитість композиційних меж.