Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (March 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 239 p.

91 Як слушно зазначає Кемені Габор, «імпресіонізм характеризується надмірним ліричним, настроєвим елементом, а його головними засобами є посилена образність і музичність» [3; с. 307]. В українській літературі ці ж принципи виявилися в тенденції до ліризації прози. Подібні зміни яскраво простежуються на прикладі творчості західноукраїнського письменника Богдана Лепкого. Як ми спостерегли раніше, його новели «засвідчують поступовий відхід від реалістичного письма, наближення до лірико-імпресіоністичної стильової манери. Спостерігаємо зміну художнього мислення, появу нової психологічної проблематики. У багатьох творах письменник втілює принципи та прийоми імпресіоністичної поетики: переважання точки зору героя, актуальний хронотоп, послаблену сюжетність, кольорову насиченість. Митець орієнтується на передачу внутрішнього світу героя, котрий, як правило, ставиться у критичну, межову ситуацію. Б.Лепкий простежує перебіг його переживань, фіксуючи найменші порухи душі» [1, c. 36]. У творчості Лепкого поєднуються європейські модерністські віяння з національною традицією психологічної прози. Таким чином, і в Круді, і в Лепкого спостерігається синтез ліризму та психологічного аналізу, який формує власне імпресіоністичний тип письма. Для обох письменників важливим стає не відтворення події, а передача стану душі, «миттєвого відчуття» буття. Художній час розмивається, оповідь набуває вигляду спогаду або сну. Саме пам‘ять, як наголошує Кемені, стає конструктивним принципом імпресіоністичної прози, адже «імпресіоністична манера нарації заснована на акті пригадування». Цей принцип виявляється в активному зверненні імпресіоністів до розповіді від першої особи, оскільки в їх інтерес спрямований не стільки на типізацію, узагальнення дійсності, а на фіксацію безпосередньо сприйнятого. У свідомості імпресіоністичного персонажа довколишній світ постає інакшим, а оцінки цього світу – часто повністю відмінними. У цьому контексті доречною є думка Ярослава Поліщука про те, що «імпресіоністичний герой характеризується емпіричним сенсуалізмом, його органи чуття забезпечують всебічну й тонку рецепцію