Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (March 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 239 p.

97 психологічному змісті. Їхня мета – не лише передати враження, а й осмислити його духовну вагу. Цим пояснюється і тонка меланхолія, що пронизує твори обох авторів. Вона не є песимізмом, а радше формою внутрішньої медитації, зосередженості на неповторності миті, як це визначає Кемені: «Імпресіонізм – це лірика миті». 7. Висновки Порівняльний аналіз творчості Дюли Круді та Богдана Лепкого дає змогу зробити кілька узагальнених висновків про сутність і типологію східноєвропейського літературного імпресіонізму. 1. Обидва письменники репрезентують «ліричний тип модернізму», у якому художній світ розгортається через внутрішнє відчуття, спогад, настрій. Для них головним є не факт, а його емоційний відбиток у свідомості людини. 2. Імпресіоністичний стиль Круді має мовно-структурну основу. Він виявляється у номінальному синтаксисі, парцеляції, нагромадженні іменників, ритмічності фрази, що створює ефект музичної хвилі. Круді «малює словами» й перетворює текст на візуально-звукову партитуру. 3. Імпресіонізм Лепкого – психологічний і духовний. Його поетика спирається на внутрішній монолог, емоційну тональність, символіку світла і кольору. У ній панує не фізичний рух, а душевне напруження, не стільки зорове враження, скільки серцева інтонація. 4. Спільною рисою для обох є ностальгійна темпоральність. Їхні герої живуть у світі спогадів, де минуле й теперішнє зливаються. Час у них суб‘єктивний, розмитий, нагадує плавний рух музики або світлотіні. 5. І Круді, і Лепкий уособлюють «національний варіант європейського імпресіонізму». Вони не наслідують західні зразки, а формують власну модель – інтимну, духовну, сповнену гуманістичної чутливості та водночас трагічну. Їхні твори відкривають внутрішній світ людини доби модернізму, що прагне знайти гармонію в умовах культурного зламу. 6. Типологічна спорідненість Круді та Лепкого свідчить про глибшу закономірність: у межах східноєвропейських літератур модернізм постав не як