Proceedings of the International scientific and practical conference ―Frontiers of Global Knowledge‖ (March 13-15, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Geneva, Switzerland, 2026. - 211 p.

203  визначити значення його стилю для сучасної педагогічної та виконавської практики ударників. Наукова новизна. Наукова новизна статті полягає в узагальненні розрізнених праць про Тоні Вільямса в межах єдиного музикознавчого огляду, у виявленні ключових напрямів наукового осмислення його творчості та в акцентуванні тих виконавських принципів, які можуть бути інтерпретовані не лише в джазовому, а й у ширшому контексті сучасного ударного мистецтва. Крім того, у статті наголошено на доцільності поєднання традиційних методів музичного аналізу з сучасними цифровими засобами дослідження звуку. Аналіз наукової літератури. Корпус праць, присвячених Тоні Вільямсу, є неоднорідним за своїм характером, методологією та дослідницькими цілями. Частина авторів працює переважно в аналітичному руслі, зосереджуючись на транскрипціях і ритмічних моделях; інші вивчають його творчість у педагогічному, культурологічному або історико-стильовому аспектах [13, с. 21; 23, с. 45]. Саме тому сучасну літературу доцільно розглядати не як єдиний масив, а як сукупність кількох дослідницьких напрямів. Одним із найбільш помітних підходів є транскрипційно-педагогічний. У цьому контексті варто виділити працю Лачина Емре Картарі [14, с. 32], у якій транскрипція розглядається як центральний спосіб вивчення джазової мови в освітньому процесі. Автор підкреслює, що засвоєння стилю Т. Вільямса через транскрипцію не обмежується точним відтворенням записаного матеріалу, а має на меті розвиток виконавського мислення, координації, ритмічної свободи та творчої ініціативи [14, с. 36]. Праця цінна тим, що демонструє можливість введення складних технічних і ритмічних моделей Т. Вільямса в університетські програми, хоча при цьому не в повній мірі враховує новітні технологічні засоби аудіоаналізу. Інший напрям репрезентують дослідження, у яких творчість Т. Вільямса аналізується через конкретні ансамблеві контексти. Показовою тут є робота Романа Млинаржа [17, с. 54], присвячена інтерпретаційному підходу барабанщика у записах Гербі Генкока. Автор простежує зміни в стилі Т.