Proceedings of the International scientific and practical conference ―Frontiers of Global Knowledge‖ (March 13-15, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Geneva, Switzerland, 2026. - 211 p.

204 Вільямса на матеріалі кількох альбомів різних років, що дозволяє побачити, як його ритмічна мова трансформувалася в умовах різних композиторських задумів, темпових режимів і жанрових моделей [17, с. 58]. Праця є важливою не лише через аналітичний матеріал, а й через акцент на еволюційності виконавського стилю. Суттєвий внесок у розуміння ритмічної природи гри Т. Вільямса зробив Тобі Голл [13, с. 27]. Його дослідження зосереджене на ритмічному синтаксисі та на тому, яким чином музикант вибудовує взаємодію між акомпанементом, соло і ансамблевою тканиною загалом [13, с. 30]. Особливу цінність становить практична спрямованість праці: автор поєднує аналітичні висновки з виконавським досвідом і показує, як саме технічні прийоми Т. Вільямса функціонують у реальному музичному процесі. Водночас обсяг матеріалу залишається обмеженим кількома зразками, що не дозволяє охопити весь масштаб стильових перетворень. Більш теоретично зорієнтованим є дослідження Сета А. Роджерса [23, с. 62], у якому в центрі уваги перебувають метричні зміщення, акцентні зсуви та суперпозиції, характерні для раннього періоду гри Т. Вільямса. Залучення ритмічної теорії дозволяє авторові детально описати складні механізми дестабілізації метру, завдяки яким барабанна партія створює відчуття напруги, багатошаровості та внутрішньої рухливості. Ця праця особливо важлива для тих досліджень, що прагнуть пояснити стиль Т. Вільямса не лише через слухове враження, а й через чітко окреслені аналітичні категорії. Вагоме місце в сучасному вивченні творчості барабанщика посідають праці музикантів-практиків. Так, Нелло Б‘ясіні [2, с.41] інтерпретує мистецтво Т. Вільямса через три категорії - техніку, відчуття та креативність. Такий підхід дає змогу показати, що виконавський стиль не зводиться до механічного набору прийомів, а формується як цілісна система, де технічна підготовка підпорядкована художній інтенції. Подібну думку розвиває і Федеріка Бернабеї [1, с. 22], яка розглядає стиль Т. Вільямса як приклад поєднання контрольованої енергії, нестандартного акцентування та глибокої музикальності.