Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Civilizations‖ (March 16-18, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Helsinki, Finland, 2026. - 145 p.

124 військових та політичних талантів – нових Цезарів. Бо цезаризм – справжня світова тиранія після показних та швидкоплинних генеральних репетицій Александра чи Наполеона – стане провідним явищем нової епохи. Зі своїми відданими загонами озброєних послідовників Цезарі боротимуться за панування над світом, тоді як маса людства спостерігатиме з розгубленістю, апатією чи покірністю, готова беззаперечно прийняти долю, яку нав'яже жменька переможних солдатів. Зрештою, один із Цезарів переможе всіх своїх суперників і встановить універсальну імперію.» [6, 84 с.] Ганна Арендт такого шпенглерівського цезаря би назвала «тоталітарною особистістю». [1, 355 с.] Ця індивідуальність не може бути замінена, адже організація влади в державі, яка повністю втратила всю свою історично сформовану форму, не має ніякого субстрату, окрім цієї одиниці. Шпенглер помітив, що оволодіння безкраїм простором є характерним для фаустівської душі, а тоталітарна особистість Арендт — це фактичне втілення того, як одна особистість повністю заволоділа всім політичним простором. «У центрі руху, що приводить його у дію, перебуває вождь.» [1, 423 с.] Арендт в книзі про суд над Айманом показує фактично на прикладі конкретної людини, як насправді політична воля повністю пояснюється волею однієї тоталітарної особистості. Айхман неодноразово повторював, що «слова фюрера мали силу закону» [2, 185 с.], і ми бачимо, що всю тоталітарну систему не можна визначити як строго ієрархічну, адже «воля фюрера» опановує однаково всі прошарки населення і всі політичні рівні. Вона є одночасно всюди. Сама Арендт, яка покинула Німеччину через прихід до влади націонал- соціалістів, писала про Айхмана таке: «Чи визнав би він себе винним, якби його звинуватили у співучасті в убивстві? Можливо, але, напевне, додав би важливі застереження. Його дії були злочином лише з сьогоднішньої точки зору, а сам він завжди був законослухняним громадянином, тому що накази Гітлера, які він, без сумніву, виконував якнайкраще, мали у Третьому Райху «силу закону». … Ti, хто нині каже, що Айхман міг би діяти інакше, просто не знають або вже забули, яким усе було тоді.» [2, 52-53 с.]